Понеділок, 23.10.2017
DIVAN - Український Веб Журнал
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Анекдоти та історії [44]
Сміємось разом
Приколи та різне [172]
Різноманітна комедійна всячина
Фото-збірки [51]
Фото які варто побачити
Наука і техніка [9]
Світ науки та Hi-Tech
Новини та статті [21]
Від світових до новин сайту
Флеш-ігри [17]
Розважся цікавими флеш-іграми
Відео [26]
Смішне, цікаве та прикольне відео з інтернету
Дивись [1]
Кіно, шоу, відео...
Спорт [3]
Спорт в Україні та світі
Цікаве та корисне [3]
Про те що цікаво та корисно знати
Пошук
Хмара тегів
Hummer Suzuki краще гірки DirectX ліс вертоліти губернатор Каліфорнія фільм кохання фотограф MID QWERTY інтернет дизай Клавіатура корпус дівчина бабуся закон Лада весело корисно Maxim еро Лопирьова Міс анекдоти життя icq SMS американець Гітлер материнська Місто історія бодун дочка мама успіх клієнт китай гумор чоловік баланс змія збірка літак креатив люди магія гра Зброя автомат екзамен відпочинок вбивця головоломка відео матч коментатор зірка кіно художник будівля місяць Британія презентація анекдот мистецтво тварина експеримент авто кулінарія байк парад жінка модель журнал спорт конкурс любов Стихія врятування Готика культура виставка офіс фото їжа вибори держава країна Київ Футбол премія актор вибух гроші
Головна » Статті » Анекдоти та історії

Салат (смішна історія) «Мімоза»
Ранок 9 березня. Повільно і обережно, в одній руці голова, в іншій печінка, повзу до холодильника, чимось залити киплячі труби. Холодильник під зав'язку набитий залишками вчорашнього гуляння. Дорога до пива перегороджує варта посередь холодильника ціла незаймана баддя салату «Мімоза».

- Бідна мама! - говорю я, дивлячись на салат.

Історія питання така.

Одного дня, 8 березня, чудова жінка Олена Іванівна народила іншу чудову жінку, яка згодом стала моєю дружиною. І ось тепер, впродовж багатьох вже років, раз на рік, напередодні восьмого березня, Олена Іванівна прилітає зі своєї Тюмені на день народження дочки. І робить цей безглуздий салат, який нафиг нікому не потрібний і який потім з вдячністю з'їдають навколишні бездомні кішки. Нічого іншого за моєї пам'яті вона ніколи не готує. Дивлячись на цю справу, створюється враження, що салат «Мімоза» в Тюмені - національне блюдо, і вони там лише ним і харчуються.

Є у Олени Іванівни ще один пункт, який разом з салатом «Мімоза» є неодмінним атрибутом наших щорічних березневих посиденьок. Напевно доктори знають його точну назву, а я поясню як зможу. Сповна ще нічого собі пані середніх років Олена Іванівна володіє відмінно здоровим організмом, розрахованим ще мінімум років на сто повноцінній експлуатації. Але при цьому кожного разу в певний момент, випивши, вона заводить одну і ту ж тужливу пісню про те, що до наступного дня народження дочки не доживе. Звідки у неї це, я не знаю.
Ну, такий ось пункт. Вона починає зі всіма прощатися, всім все прощати, складати заповіт і так далі. Сльози, соплі, домовленості. Самі розумієте, як це не здорово позначається на настрої гостей і атмосфері свята. І нічого б так-то, звиклися, хіба мало у кого чого, поділа родинні. Але це нудне відпльовування, як і салат «Мімоза», відбувається регулярно раз на рік на протязі ось вже пари десятків років.
Рівно в міжнародний жіночий день народження моєю ненаглядною. Так.

Згоден, раз на рік можна і потерпіти, з одного боку.
Але, з іншого боку, дорогі пани товариші - двадцять років! А скільки ще попереду? Адже затьмарює не стільки сама ця тужлива сцена, скільки її чекання і неминучість псують урочистість моменту.

Гаразд. Чого скаржитися-те? Це мій хрест, як говорила героїня відомого фільму. Про, до речі. Щось я вчора не пригадаю цього традиційного тещовистави. Спроби напружити розум не викликають нічого окрім гикавки. У пам'яті на місці вчорашнього вечора зяє велика чорна діра. Останнє, що смутно згадується - мій тост «За здоров'я нашої дорогої мами, Олени Іванівни» Добре означає це я вчора дав. Ну, може воно і до кращого, що не пам'ятаю. Або ковток пива освітлить моє вчорашнє минуле?

Точно! Я дістаю з холодильника баддю з «Мімозою», що б дотягнутися до бляшанок і раптом з цікавістю виявляю на неабияк вже завітреній поверхні салату чіткий відбиток особи. Представляєте? Дуже чіткий і дуже якісний зліпок людської особи на жовтій завітреній поверхні салату. Мого, судячи з усього, особи. Без варіантів. Більше начеб нічия особа з вчора присутніх там виявитися не повинно.
Дааа, до стану мордою в салат мені допиватися ще не доводилося.
Втім, колись же треба починати. Відноситимемося до всього філософськи.

- Бідний Йорік! - по-гамлетовски рука в боки боягузами і витягнувши перед собою миску з салатом і зліпком власної морди, трагічним голосом говорю я.

- Який Юрік? При чому тут Юрік? - роздається від дверей недобрий голос дружини.

- А. Це ти? Та це я так. Слухай, - показую я їй баддю, - я що, вчора мордою в салаті заснув, так?

- Дурень! - говорить дружина трагічним шепотом. - Це посмертна маска моєї мами! Ти що, не пам'ятаєш нічого?

Я негативно мотаю головою. І вона відновлює в моїй голові канву подій, перемежаючи оповідання невтішними, але сповна традиційними епітетами в мою адресу.

Виявляється, після того, як я підняв «за здоров'я дорогої Олени Іванівни», якраз і почалася друга частина обов'язкової програми під назвою «Ох, адже не доживу я до наступного дня народження!» Зі всією супутньою атрибутикою. І ось в той момент, коли всі традиційно стали охати і умовляти Олену Іванівну пожити ще хоч би трохи, я тихенько встав, узяв миску з ніким не зворушеним салатом «Мімоза», цим витвором мистецтва тюменських кулінарів, тихенько підійшов до тещі і із словами «дорога Олена Іванівна, на секундочку!» акуратно мочав її обличчям в салат. Потім продемонстрував відмінний, до речі, результат здивованому гулянню і пояснив: «Зліпок. Для пам'ятника. На всяк випадок».

Добре, що я не пам'ятаю, що там було потім. Слава богу, що літак у тещі був вночі. Вона благополучно відлетіла, на цілий рік позбавивши мене від необхідності прямий тут же на кухні, з салатом в руках, узяти і згоріти з сорому.

- Що вона хоч сказала-то? - пригнічено запитав я у підозріло благодушно налагодженої дружини.

- Вона спершу очманіла, звичайно. Всі очманіли. А потім говорить: «Не діждешся! Я ще вас всіх переживу!». І відразу заспівала «Ой горобина кучерява» (примітка: російською народною піснею «Ой горобина кучерява» теща зазвичай закінчувала свій панегірик, після чого всі могли полегшено зітхнути) Знаєш, схоже, ти її вилікував.

- Дай-то бог! - з надією виголосив я, дотягнувшись нарешті до бляшанки з пивом і сходу всмоктавши вміст одним ковтком. Уххххх! Чергове восьме березня благополучно завершилося.

Салат «Мімоза» я традиційно виніс на смітник на радість дворових кішок.
Разом з дорогоцінним профілем. Із словами:
- Не треба нам. Живіть ще сто років, дорога Олена Іванівна.

Категорія: Анекдоти та історії | Додав: Admin (12.03.2009)
Переглядів: 1867 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Інтернету потрібен цей сайт?
1. Так
2. Побачимо
3. Ні
Всього відповідей: 30
Друзі сайту
  • ICQ: 2389913
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Copyright MyCorp © 2017