П’ятниця, 21.07.2017
DIVAN - Український Веб Журнал
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Анекдоти та історії [44]
Сміємось разом
Приколи та різне [172]
Різноманітна комедійна всячина
Фото-збірки [51]
Фото які варто побачити
Наука і техніка [9]
Світ науки та Hi-Tech
Новини та статті [21]
Від світових до новин сайту
Флеш-ігри [17]
Розважся цікавими флеш-іграми
Відео [26]
Смішне, цікаве та прикольне відео з інтернету
Дивись [1]
Кіно, шоу, відео...
Спорт [3]
Спорт в Україні та світі
Цікаве та корисне [3]
Про те що цікаво та корисно знати
Пошук
Хмара тегів
Hummer Suzuki краще гірки DirectX ліс вертоліти губернатор Каліфорнія фільм кохання фотограф MID QWERTY інтернет дизай Клавіатура корпус дівчина бабуся закон Лада весело корисно Maxim еро Лопирьова Міс анекдоти життя icq SMS американець Гітлер материнська Місто історія бодун дочка мама успіх клієнт китай гумор чоловік баланс змія збірка літак креатив люди магія гра Зброя автомат екзамен відпочинок вбивця головоломка відео матч коментатор зірка кіно художник будівля місяць Британія презентація анекдот мистецтво тварина експеримент авто кулінарія байк парад жінка модель журнал спорт конкурс любов Стихія врятування Готика культура виставка офіс фото їжа вибори держава країна Київ Футбол премія актор вибух гроші
Головна » Статті » Анекдоти та історії

Непруха
Непруха

Я по життю чоловік везучий. Точно! Не, ну буває, звичайно, яка-небудь хрень трапляється. Але рідко. Ну, там - машину помиєш, лише виїхав, а пташка зверху - ляп! А я - нічого, до грошей.
Недавно машину купив, виїжджаю з салону, задоволений! Мчу по трасі, Мерс п'ятилітровий чорним ебонітом виблискує, аж зустрічні водилы мружаться.
Раптом - пташки. Прямий хмара, тыщи. Горобці, не знаю, не встиг розглянути. І хмара ця над полем, і лише вліво так - раз, на дорогу, і назад відразу ж. Як спеціально, ніби, на машину мою. І ураз - ляп, ляп, ляп. Аж двірники забуксували. У секунду перефарбували. Даішники зупиняють, іржуть: а який колір в машини по паспорту? Нічого, думаю, відмиємо. Зате бабок привалить - вірна прикмета!

Або . Навіть і приклад важко навести. А, ось, пригадав! У аварію попав, машину розбив. Невинен, а грошей попав по-дорослому. Начеб - непруха. Немає! Живий же, не убив нікого. А машина що - залізо. Могло бути гірше. Повезло.
Але сам я часто бачу, як не таланить деяким. Ну, сміх і гріх! Але найзабавніший випадок невдачі, свідком якої я став, стався давно і запам'ятався мені на все життя. Якщо б мені хто розповів, я б не те що не повірив, але сказав: це ти, брат, злегка прибрехав! Але все було саме так.
Мені тоді сімнадцять було. Хороший час, скажу я вам. Та ви і самі знаєте. Вісімдесят сьомий на дворі. Літо. Жара, духота - жити не хочеться. А мені до Краснодару треба їхати з Геленджіка.
Заходжу в автобус, йду по салону, шукаю місце своє, згідно з купленими квитками. Дивлюся - вже дядько якийсь біля вікна влаштувався.
А я біля вікна любив сидіти. Їдеш так, у вікно дивишся, веселіше якось. Ще в дитинстві, пам'ятаю - заходжу я в автобус і дивлюся, на якій стороні сидіти буду. Зліва якщо - море буде видне, вагон кулями пробитий, дорогу залізну. Справа - розвалини зруйнованого у війну клубу моряків, гори і танк на постаменті. У сімнадцять-те років мені на танк той вже наплювати було, але все одно - біля вікна краще. Я ще подумав: не повезло. А потім вирішив: стопудовий до кращого! І виявився правий.
Я вже давно не їжджу в суспільному транспорті, але запахи брудних сидінь, соляры і пітних кубанських тіток пам'ятаю до цих пір. А тут ще жара, духота і телепает по дорожньому серпантину туди-сюди. Але народ наш звичний, терпить - не в «столыпине» і на тому спасибі! І цей, сусід мій, їде собі, у віконце вирячився.
Проїжджаємо ми, значить, повороти новоросійські і раптом щось на мужика цього зверху каак поллється! У мене реакція - позаздриш, боксом в дитинстві займався. Я ще і зміркувати нічого не встиг, але машинально в прохід вискочив і побачив всю картину того, що відбувається.
Позаду мужика жінка сиділа з дівчинкою років чотирьох-п'яти на руках. Ну і духота, жара. Загалом, не знаю я куди стільки могло поміститися всередину невеликої дівчинки, лише дала вона товстим струменем через сидіння, та сусідові моєму на голову! А він відразу-то не зміркував в чому справа, обернувся відкривши рот. Облила вона його від душі, і що твій ворошиловский стрілець! Я спочатку навіть подумав, що це мама її струмінь направляє виключно на мужика цього, щоб не краплі мимо. Удалося їй.
Потім дивлюся - ні, встає, вибачається перед пасажирами. Даруйте, говорить, зроду такого за дитям не помічалося і що це зараз на неї знайшло я, мовляв, розуму не прикладу! Не інакше - жара. І тараторить так, тараторить - вибачається, значить. Тут хтось з пасажирів і говорить: а чого ви, мовляв, перед нами-то вибачаєтеся? Ви геть перед ним вибачитеся! І на мужика показує. Як вона побачила його, батюшки! І давай довкола нього скакати з хусточкою носовим, витирати та вибачатися. А що тут скажеш - дитя! Хоча, злегка побурчав, звичайно.
Ну, значить, за допомогою хусточки і автобусних завісок привели мужика в більш-менш комільфо. Все розселися, народ суспіль культурний, все вигляд зробили, що нічого не сталося. Їдемо.
Їду і я. Теж намагаюся зробити вигляд що те, що людину, що сидить поряд зі мною, тільки що обблювали від ніг до голови, це нічого, це нормально.
А куди діватися - місць немає, не пересядеш. Сидимо, їдемо. Він підсихає, я роблю культурний вигляд.
Приїжджаємо до Новоросійська. П'ятнадцять хвилин стоянка, я виходжу на вулицю ковтнути свіжого повітря. Але який він свіжий на автовокзалі?! І жара ще ця.
Тут, зирк - «Пепси-колу» продають! Пам'ятаєте, за 45 копійок? Це ж не завжди купиш! А в Новоросійську її робили. І ось, коштує тітка, і прямо з ящиків торгує цією самою «Пепси-колой». А треба признатися, напій цей я в дитинстві страшно любив, хоч мама мені і показувала, що буває якщо іржаву монету, на ніч, кинути в стакан з буржуйським пійлом.
Ага. Купив я, значить, і в автобус зайшов - вирушати скоро будемо. Тримаю пляшку, гадаю: як відкрити? Це я після армії можу вино без штопора, консерви без открывашки і дверей без ключа відкрити - школа життя! А тоді - проблема.
Пошарив по кишенях - нічого відповідного, двадцять копійок лише, однією монетою, завалялися. Ну, я «двадцулик» це узяв і пробку намагаюся підчепити. Та де там!
Сусід мій дивився-дивився на мої муки, візьми та і скажи: чого мучишся, мовляв? Візьми геть, та про панельку дюралеву, що під віконцем, та і відкрий. Ділова рада. Лише для цього мені через нього преклонитися треба.
Беру я пляшку, краєм пробки чіпляю за панельку і зверху рукою - бац! Пробка убік і лише димок з шийки, блакитний такий. Не спеціально я, машинальна шийка пальцем закрив! І що нагрілася на сонці «Пепси» потужним струменем ударила мужикові точно в пику. Я заворожено дивився як теплий солодкий напій, немов з вогнегасника бив в обличчя страждальника і чомусь не міг прибрати пляшку убік. А коли прибрав, пити було практично нічого.
Мужик перелякано відфоркувався і зміг виголосити лише типа: не міг на вулиці попити? Але він же сам мені запропонував!!!
Найсмішнішим мені здалося те, що що бачили це все пасажири знову дуже культурно зробили вигляд, що нічого не сталося! І тут мені в голову прийшла ідіотська думка, що якщо я зараз візьму, ще і насру йому на коліна, знову ніхто нічого не відмітить! Я, не стримавшись, став реготати в голос. Так ми і їхали до Абінська - ооочень культурні пасажири, підсихаючий липкий мужик, що смердить блювотою, і що ірже при кожному погляді на нього я.
У Абінське він вийшов, а я поїхав далі. Лише поглянув йому услід і побачив, як його обступила зграйка циганів. Ні у одному іншому місті я не бачив на вокзалі стільки циганів як в маленькому Абінське.
Я відвернувся, аби більше ніколи не побачити і ніколи не забути людини, з якою разом подорожувала сама богиня невдачі.
А ви говорите - непруха!
Категорія: Анекдоти та історії | Додав: Admin (16.03.2009)
Переглядів: 776 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Інтернету потрібен цей сайт?
1. Так
2. Побачимо
3. Ні
Всього відповідей: 30
Друзі сайту
  • ICQ: 2389913
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
Copyright MyCorp © 2017